Відео

Там ремонта нет

Пусть 2 языка знает.Билингвом будет.

Не боятся рашисты греха,на больных людей нападают,какой стресс они получили!

Цікаво би зараз побачити цю шмару.

Дякую за вашу роботу!

Я горджуся тим, що навчалася в рідній Нескучненській школі, а потім і пропрацювала в ній. Спасибі тобі, рідно школо!

They should just hand their country over to United States and give all their resources to the EU then everyone will be happy.

Дякую, благодарю и thank you!

Моє становлення як "українського націоналіста" теж подібне до досвіду пані Наталі, тільки з тією різницею, що відбулося в Криму і вже не в совку). Я теж тоді мала приблизно 13 років, і через зовнішність мене часто плутали з татаркою. Але якщо киримли просто сприймали мене як свою, то приїжджі "великороси" любили ставити запитання так: "Ти русская ілі татарка?". Тобто для них інших національностей не існувало, як ніби в Криму їх було всього дві. І якщо меншою я могла відповісти "русская", бо якось не робила для себе різниці, тим більше, що зростала практично повністю на російських книжках, то в підлітковому віці вже відповідала, що я - українка. І насолоджувалась виглядом тих витріщено-здивованих очей, бо для 90% приїжджих недобратів, які знічев'я ходили й питали такі дурощі в курортному містечку, такої нації не існувало. Багато хто не міг навіть приховати своєї зверхності, почувши відповідь, а від української мови їх буквально крутило, як біснуватих))) Звісно, були і нормальні, але саме ті упороті імперці вже тоді, на початку двохтисячних, сформували в мене чітке розуміння, що я з ними і близько не однієї крові, ми з різних цивілізацій. Тут можна їм навіть подякувати, бо якби не той їхній побутовий нацизм, моє національне самоусвідомлення точно відбулося б набагато пізніше). Щодо села, то, наприклад, мій прапрадід по маминій лінії жив на хуторі Поділля донедавна Барвінківського району Харківської області, а місце розташування хутора я до сьогодні не можу знайти. Можливо, це треба шукати в харківському архіві. Назву знаю зі старих сімейних документів. Та й узагалі багато предків були із сіл поблизу Ізюма, але з матеріального спадку не маю практично нічого - трохи документів і кілька могил. Ані вишивок, ані чогось іншого - молох двадцятого століття поглинув усе

Моя мама теж передплачувала цей журнал, але НЕ ЧИТАЛА його. Її цікавили винятково вкладиші з вишивальними схемами. Якби їх там не було, то цього журналу в нашій хаті теж не було б. Обов'язковою газетою "Правда" чи "Труд" обійшлися б.

Аж не віриться, але я впізнала обкладинку 82-го року, хоча журнали лишились в бабиній хаті, яку продали років 25 тому...А 10 років тому я вирішила вишити собі сорочку і шукала схеми в інтернеті. Врешті, вишила по фото, яке, 100%, судячи зі шрифту і стилю було зроблене з останньої сторінки ''Рад.жінки'')) А вкладиші там, по моєму, з викрійкамм були... Можливо з іншим журналом переплутала. Скажу чесно, РЖ я не читала- дитині там взагалі не було за що зачепитись) Не знаю, чи було там чим зацікавити жіноцтво... Баба ще виписувала ''Вокруг света'', тож РЖ не витримувала конкуренції ...Але, як хтось уже писав в коментарях, цей журнал виправдовував своє існування вже тим, що був українською. Зараз ми розуміємо, як це було важливо.

Чи не єдина жінка яка заробила у совку добрі гроші ( Сталінська премія ! ) за те, що глибоко не "копала" біографію Ульянова-Бланка ( того, що на псевдо "Лєнін" )

Так із тим ставленням до жінок: спочатку перші комунари обіцяли ЧОЛОВІКАМ-виборцям, що жінки за комуністів будуть по талонах відбувати повинність, 2) потім після наслідків реалізації цього маразму : "безпризорщина" та спалах венеричних захворювань, почали "укрєплять семью", "прівєтствовалі ячєйку обчества", 3) замість "равєнства в доступє к труду" - програму "защіти матєрінства" ( то якраз вже за Брєжнєва ).

Ставлення до жінок у совку еволюціонувало приблизно як паркан на моєму подвір'ї : 1) спочатку завалили, бо "всьо далжно бить апчєствєнним". 2) потім, коли зрозуміли всі "радості" від прохідного двору та від частих поранень дітей які на тій сітці "рабиці" "катались", забрали ту сітку. 3) Вже аж за ранньої України, почався період обгородження. 4) Придумали хвіртку ( ще треба доробити ) щоб до сусідів можна було через неї зайти не виходячи на вулицю і не обходячи !

Ще 'Работница' була, пам'ятаю

Із задоволенням подивилися, бо "Радянську жінку не читала". Приємно здивувало те, що на відміну від національно нейтральних "Работніци" і "Крестьйанкі" тут, хоч і в рамках дозволеного, але все ж проглядає українське обличчя. Українські пісні, вірші, оповідання українських авторів, навіть в гуморесці сусідка підслухала "Кайдашеву сім'ю", а не якусь драму Островського чи Горького, нідайбох. А дружина дипломата на чужині вишиває штори. Дрібниця, але це не дає забути хто вона і звідки родом.

Люди були спраглі до кольорів ! До речі це властиво всім злиденним країнам !

Радянська жінка - як фенОвумен !

У Гашекового Швейка йшлось про пудр-клозет. Себто пудр ( порошкова) технологія !

Согласен по поводу тряпок и заморских фруктов. хотя тряпки успешно шились в ателье индпошива под вашу индивидуальность в цвет размер и вкус. Вы все ноете как было плохо. Да были проблемы бытовые, да был дефицит, но были бесплатные ДЮСША, спортивные секции, кружки, бесплатное средне , высшее, бесплатное жилье, обязательное трудоустройство , место в общаге если нет квартиры. В институте никто не платил за зачеты и экзамены, детские санатории и пионерские лагеря за копейки, цены товары стабильные на товаре указана цена еще на заводе на донышке кастрюли выбита, не было кредитов с бешеными %. А заработать можно было всегда. север путина, шабашки в колхозах, стройотряды, шахты, выращивание цветов, овощей, трудоустройство на двух работах. Я себе на магнитофон на разгрузке вагонов в16 лет заработал. Работали предприятия, школы, садики. институты, люди читали, стремились. А вы стонете.

Я 1992 р.н. Мама купила мені книжку "Українські народні казки", видану вже в незалежній Україні. І там були ці всі пропагандистські казки. Окрім казок, про Мазепу, Катерину, Петра і Хмельницького, була казка "Похорон", в якій здох собака і його відспівували в церкві... Я підсвідомо здогадалась, що ці казки якісь несправжні. Але ця книжка наштовхнулв мене на думку, що українські казки менш цікаві, ніж казки інших народів, які я теж читала.

На казках ростуть та розвиваються діти і дуже важливо, які казки вони слухають, або читають. Буквально декілька днів тому я взнала казку про золото, яку союз розповів громадянам. А казка така. Дістала дівчинка на 18тиліття золотий перстеник із червоним, як кров камінчиком. І носила вона його, пишаючись такою цінною річчю, поки не стала дуже дорослою. Руки у неї стали не молоді і пішла вона до майстра, щоб збільшити розмір перстеника. Понесла до майстра і інші якісь каблучки, щоб без доплати роботу зробити. А майстер каже, що йди собі з богом стара бабо, бо не золото ще ніяке і рубіни твої зовсім не рубіни. І пішла вона, згадуючи як важко давалися ті перстеники батькам, та й усім людям в тій странє, што єйо прасралі.

Пам'ятаю цю "Правду і кривду", теж не зайшло)

В бібліотеці були цілі стелажі нескінченні "про вайну" і всяких "дітей героїв". Навіть дивитись в той бік не міг. Воно мені здавалось люто чужим і не цікавим. А поличка з "зарубіжною літературою" була маленька, звідти пригадую тільки "Саджо та її бобри" Надрукували мабуть через те що авторка була індіанка і проти клятих "омериканців". :)

Добрий вечір! :) Казок про історичних діячів не пам'ятаю. Була книжка "Коли ще звірі говорили" І. Франка. Подарувала знайома батьків, вчителька. Пам'ятаю що вона дуже лаяла комуністів. :) Була ще книжка "Азербайджанські казки". Дуже цікава. Ну про Івасика Телесика мені ще баба Олена розповідала як був зовсім малим. :) А з бібліотечних пам'ятаю "Нєзнайку в солнєчьнам гораде". Була перша товста книжка, здається. Яку я прочитав сам. Як прийшов з нею зі школи, сів і не роздягаючись читав години дві, чи більше :) Аж голова заболіла :)

Шановні глядачі, ставте вподобайки для просування улюбленого каналу

Добрий вечір! Знову з вами.

Извиняюсь но это похоже на мем про суржик 😅

До вашого відео не уявляла, яка багато спогадів і цілих історій в мене пов'язано з деревами й садами. Про сільські спогади не напишу, бо то буде ціла збірка оповідань про все, що ви згадали)) Тож, напишу про місто. Я 25 років живу в спальному районі Києва, де можна було б впасти в депресію серед нудних совкових кварталів, якби не дерева. У нас вузька коротка вулиця, але, вздовж неї 4 ряди каштанів (по обидва боки тротуари обсажені з 2-х сторін) В дворах- купа абрикос, шовковиць, аличі, вишень, горіхів. Біля найближчого бювету- цілий сад лип. Біля лікарні- гайок акацій. Вид з одного балкону- на тополі навколо шкільного стадіону, з іншого- на клени, які восени такі красиві і яскраві, що подруга з роботи попросила фото собі на заставку на робочий комп- для релаксу)) Це я до того, що й в місті люди обсаджують деревами скрізь, де можна, бо вони головна радість і окраса цих житлових масивів. Я вже мовчу про бузок, черемху, шипшину і т.п. Якось гуляли з чоловіком в лісі неподалік і натрапили на карликову вишню (в нас в лісі трапляються яблуні, шовковиці і т.п, саджанці яких, мабуть садили там, бо біля будинків вже не було місця) Він таке перший раз бачив. Кажу ''Куштуй, це дуже смачно'' Коли мені було років 2 дід десь взяв саджанець для мене, бо це було деревце, яке в метр висотою вже плодоносило і дитина зможе рвати ті екзотичні північні вишеньки. Таки не обійшлося без спогаду з сільського дитинства)) Дерева для українців, і для мене особисто, то невичерпна тема і любов.

I am from USA and I am impressed by that situation.

В дитинстві взагалі не було яскравих кольорів. Одяг, іграшки, якісь речі, посуд тощо - все було блякле, тьмяне. Не знаю чому.

Так. Я жила в совку. Це - дно людського існування

Добрий вечір, шановне товариство

До нових совків. Ахаха. Ото насмішили.

Навіть не знаю, чи коректно такому відео ставити лайк. Бережіть себе!

👍👍💙💙💛💛🤝

"Всі" зараз запевняють про зміну вібрацій Землі і зміну людей на біологічному і вібоаційному рівні. Що це? Задурювання мізків і бажання відволікти увагу "бідного люду" від "владних паразитів і їх статків", ці і справді на то є наукові підстави?

Ще про одну річ не можна було говорити - про свою національність, якщо вона не така як у всіх. Зараз кажу про товариша мого батька, про єврейство якого я дізналася після розпаду союзу. Він вчився в університеті і хотів йти в аспірантуру, дуже хотів стати великим вченим. Він шукав записи, де їх сім'я була записана як єврейська, щось він повиправляв, але, нажаль, все виплило на світ божий і товариш мого батька провчителював все життя. Потім вони виїхали до Ізраїлю. Мене завжди дивувала ця історія і я знала, що, якщо я хочу виправдати батькову довіру, то про це не можна говорити.

Щоб пані Оксані не було за себе смутно, що вона не вміла користуватися телефоном, розповім історію із моєї сім'ї. Один із дядьків моїх забрав до себе стару матір і одного разу він застав їх за розмовами З телефоном. Вона сиділа біля апарату, не піднявши слухавки, і пояснювала, що нікого вдома нема, а їй сказали ні з ким не говорити.

Ой, як шкода, що я вчора просвистала таку зустріч.

Ми в садочку ходили на ну, пагаді, потім на якихось молодих красних з Крамаровим. Вишак - 3 горішка для Попелюшки

Я вже за незалежності ходила в школу і в нас також були такі читацькі щоденники. Нас до цього спонукали в школі (в початковій). Давали таке завдання на канікули. Про кіно не писали.

До мене тільки зараз дійшло, що назва мультика "слєдствіє вєдут калабкі" - це, скоріш за все, пародія на "слєдствіє вєдут знатакі"

"Безумний день или женитьба Фигаро" то був не фільм, а спектакль театра Сатири з Мироновим, Ширтвіндтом та інш., по телеку показували

Ще, з приводу зарубіжних фільмів, хочу відмітити, що було ганьба ходити на них. Буквально - могли "засудити" на зборах за "бажання тягтися до капіталізму".

Мені подобається як пані Наталка каже, що вона впевнена (прям таки впевнена), що всі діти ходили на зарубіжні фільми. Може вони і ходили, але чи їх пускали? Село в горах і Харків це, не одне і те саме.

Ми в райцентрі на Київщині в 80-х справно купували у піонервожатої квитки в кіно на всі дні зимових канікул. Пам'ятаю, це була відкривна новорічна листівка, куди була вклеєна стрічка білетів. Але сеанс починався годин в 10-11 і, на щастя, це було лише дитяче кіно або мультики. І я ходила, бо не була фанатом лиж, ковзанів чи гри в сніжки, а дома зимою вдень дійсно робити було нічого...От не пам'ятаю тільки, наскільки це було добровільно чи примусово. Підозрюю, що добровільно, бо мабуть якісь скарги запам'ятались би))

Хельоув! :) На Фантомаса в Запоріжжі в чергах душились :) А от "Генералів піщаних кар'єрів" ви вже мабуть не застали :) Там був знаменитий саундтрек слова якого з часом народ переписав по своєму. Текст був простий і короткий. "Зачєм Гєрасім утопіл Му-му, я нє пайму, я нє паймууу". Там по сюжету головний герой вивозить мертву кохану у відкрите море і віддає її хвилям. Лунає сумна бразильська музіка. :)

"Пиратьі ХХ века", "Полосатьій рейс", "Єкипаж", "34й скорьій" - совєцькі кіна зкальковвані з голівуду, і були дуже популярними

😂 Класі у 5 чи 6 усі школи примусово пішли в кіно на фільм "Крємльовскіє куранти", театральна вистава, знята на плівку. І по цьому кінові ми мусили потім написати твір. Ідемо з подружкою додому з кіна і обговорюєм. Вона каже, "ну і що у цьому творі можна написать? Саша влюбився в Машу, а Маша влюбилася в Сашу?" А історія, власне, була про Леніна